КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ ЯК ПЕРШООСНОВА ПРОВЕДЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНИХ ЗМІН У ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Увага! Відкрито в новому вікні. PDFДрукe-mail

Бортник Н.П. – завідувач кафедри адміністративного та інформаційного права

Навчально-наукового інституту права та психології

Національного університету «Львівська політехніка», д.ю.н., доцент


КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ ЯК ПЕРШООСНОВА ПРОВЕДЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНИХ ЗМІН У ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ


Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [1].

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. На цьому ґрунтується діяльність соціальних інститутів і, передусім, органів, метою яких є сприяння фактичному втіленню в суспільне життя прав і свобод людини та громадянина через формування гарантій щодо їх практичної реалізації. Існування демократії у суспільстві є основою реальності гарантій прав і свобод людини та громадянина. Їх здійснення та повна реалізація можливі лише за умов додержання та виконання обов’язків з боку і держави, і самих людей. Кожен має можливість використовувати свої права і свободи на власний розсуд, здійснювати всебічний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права i свободи iнших людей.

Підвалини реальності прав і свобод людини та громадянина полягають у тому, що вони гарантуються державою і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У сучасному світі міра забезпеченості прав і свобод є важливим показником досягнутого суспільством і державою рівня цивілізованості. В Україні на тлі глибоких соціально-економічних, політичних, ідеологічних та культурних перетворень створення належних умов для реального здійснення кожним своїх суб’єктивних прав виступає актуальною теоретичною і практичною проблемою. Конституція України створює широку юридичну основу для активізації діяльності щодо забезпечення правових гарантій прав людини та громадянина. Правові гарантії є специфічним засобом забезпечення, реалізації, охорони і захисту прав людини та громадянина. Правові гарантії – це передбачені законом спеціальні засоби практичного забезпечення прав і свобод людини та громадянина [2, с.553-555].

Важливим напрямом розвитку та вдосконалення правових гарантій є встановлення збалансованості юридичних засобів у забезпеченні прав і свобод, а також посилення їх зв’язків із засобами охорони прав, їх поступовий розвиток. Закономірність посилення узгодженості та урівноваженості розвитку правових гарантій охоплює систему засобів реалізації та охорони прав людини та громадянина.

Особлива роль у забезпеченні прав і свобод належить правоохоронним органам, а саме органам внутрішніх справ (далі – ОВС). Слід зазначити, що органи внутрішніх справ України перебувають на шляху перебудови, реформування, вдосконалення діяльності щодо утвердження та забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Проблема забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян на сучасному етапі розбудови держави набули особливої актуальності. Конституція України гарантує державний захист прав і свобод людини та громадянина. Для ОВС виконання зазначеного положення Основного Закону держави є одним із головних і першочергових завдань.

Конституційні норми, спрямовані на забезпечення державою реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, потребують від ОВС послідовно спрямовувати свою правозастосовну діяльність на забезпечення добробуту людини. Така діяльність має ґрунтуватися на принципі верховенства права, закріпленому в Основному Законі держави, дотримання якого є однією з головних умов створення демократичної, соціальної, правової держави.

Згідно з чинним законодавством України органи внутрішніх справ повинні гарантувати громадянам України і всім, хто перебуває на її території тимчасово, забезпечення відповідних умов реалізації їх прав і свобод. Гарантувати їх використання означає забезпечення сприятливих умов, за яких закріплений у законі статус людини набуває не лише юридичного, але й фактичного змісту для кожної особи. Держава має гарантувати основні права і свободи людини, що означає забезпечення належних умов для користування ними, а також захист від правопорушень. ОВС виконують свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом. Жодні виняткові обставини чи вказівки посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності ОВС.

Характерною особливістю діяльності підрозділів ОВС є те, що вони у відносинах з окремою особою представляють все суспільство, а при захисті його інтересів нерідко змушені в межах, встановлених законом, вдаватися до обмеження прав і свобод цієї особи. Таке обмеження випливає виключно з визнання поваги прав і свобод інших осіб, додержання вимог моралі, громадського порядку, загального добробуту.

Органи внутрішніх справ виконують завдання у межах своєї компетенції відповідно до конституційних гарантій забезпечення прав і свобод людний: принципу презумпції невинуватості; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч. 2, 3 ст. 62 Конституції України); кожен у випадках, передбачених законом, має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав (ст. 59 Конституції України); ніхто з працівників ОВС при виконанні завдань не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (відповідно до ст. 60 Конституції України); найголовніше те, що оцінка роботи органів внутрішніх справ здійснюється населенням. Тобто, ОВС перетворюються з карального органу (як це було за радянських часів) на орган, який створений і діє лише для народу (як це має місце в багатьох зарубіжних країнах). Ця теза випливає із визнання якісно нової ролі держави у взаємовідносинах із громадянами, а саме: ролі не владарювання над людиною, а служіння людині [3, с.67].

ОВС, порівняно з іншими правоохоронними органами, вирішує найширше коло питань, пов’язаних із захистом прав, свобод і законних інтересів людини. Із сутності права випливає, що реалізація конституційних прав і свобод людини неможлива без забезпечення цих прав організаційно-виконавчою діяльністю державних органів та посадових чи службових осіб. Слід зазначити, що діяльність останніх є свідченням існування реальності свободи особи і необхідним чинником переходу правових можливостей користування благами, закріпленими в Конституції України, у життя суспільства.

Література:

  1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України, 1996. – № 30. – С. 141.
  2. Юридична енциклопедія / редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін.; [в 6 т.]. – К., 1998. – Т. 1. – С. 553–555.
  3. Виконавча влада і адміністративне право: навч. посібник / за заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К., 2002. – С. 67.