Конституційно – правові ідеї академіка Станіслава Дністрянського

Увага! Відкрито в новому вікні. PDFДрукe-mail

 

Поліковський М.Ф.,

доцент кафедри історії держави і права

ННПП НУ,,Львівська політехніка’’,

кандидат юридичних наук

Конституційно – правові ідеї академіка Станіслава Дністрянського

Персоніфіковані концепції конституціоналізму як специфічної політико – правової ідеології, пов’язаної з явищем конституції були сформульовані видатними українськими вченими і громадсько – політичними діячами – М.П. Драгомановим, М.С. Грушевським, С.С. Дністрянським. Безперечно, тема нормального, прогресивного розвитку конституціоналізму в сучасній Україні залишається гостро актуальною, насамперед у зв’язку із триваючими порушеннями чинної Конституції з боку, передусім, вищих органів держави, включно з Президентом, всупереч принципу законності, посилаючись на політичну доцільність; поверненням в  неконституційний спосіб, за рішенням Конституційного Суду України, до попередньої Конституції 1996 р.; триваючої непублічної, закритої праці Конституційної асамблеї, сформованої згідно Указу Президента з метою підготовки нової Конституції та дією інших чинників.

У цьому зв’язку особливий інтерес викликає уважне вивчення і творче використання інтелектуальної, конституційно – правової спадщини академіка  С.Дністрянського в інтересах розбудови насправді правової, демократичної і соціальної Української держави.

Станіслав Северинович Дністрянський – видатний вчений - юрист (цивіліст), енциклопедист європейського рівня, громадсько – політичний діяч, патріот поневоленої України. Народився 13 листопада 1870 р. в м. Тернополі (на той час у складі Австро – Угорської монархії - М.П.) у вчительській родині. Закінчив з відзнакою міську гімназію. Випускник юридичного факультету Віденського  університету, доктор права (1894 р.). Відтак продовжив свою освіту у Берлінському та Лейпцігському університетах. У 1898 – 1901 рр. С.Дністрянський працював доцентом (за спеціальністю цивільне право), у 1901 – 1907 рр. – надзвичайним професором, у 1907 – 1918 рр. - звичайним професором Львівського університету. На початку 1899 р. очолив кафедру австрійського цивільного права з українською мовою викладення у Відділі права й адміністрації (на юридичному факультеті) університету [1].

Разом з науково – педагогічною працею в університеті, С.Дністрянський бере участь в громадсько – політичному житті краю. Працює на громадських засадах в Науковому товаристві ім.Т.Шевченка, редагує україномовні правничі часописи, захищає права української мови від польських шовіністів у Львівському університеті.

У 1907 р. С.Дністрянського  обирають депутатом палати послів Державної ради Австрії (нижньої палати австрійського парламенту) від національно – демократичної партії. 1911 р. він знову стає послом  тої ж палати. Аж до кінця жовтня 1918 р. (фактично до часу розпаду Австро – Угорської імперії) С.Дністрянський виконував обов’язки депутата, самовідданно захищаючи українські національні інтереси.

18 жовтня 1918 р. С.Дністрянський як депутат австрійського парламенту узяв участь у засіданні української Конституанти у Львові (спеціальних зборах, які мали на меті забезпечити легітимну передачу державної влади українцям – М.П.).

Після перебрання 1 листопада 1918 р. українцями влади у Львові, проголошення Західно – Української Республіки (ЗУНР), прийняття Тимчасової Конституції ЗУНР С.Дністрянський безпосередньо бере участь в процесі розбудови та зміцнення національної державності в Галичині, працюючи у галузі законотворення та наукового забезпечення реалізації природного права українського народу на створення власної незалежної держави на своїй етнографічній території. Відтак розпочалася його подвижницька праця над проектом Конституції ЗУНР, яку було завершено наприкінці 1920 р.

Після окупації Польщею західноукраїнських земель  і аж до кінця 1934 р. С.Дністрянський перебуває в еміграції – спочатку у Відні, пізніше  - у Празі. Нетривалий час співпрацює з Урядом Диктатора  ЗУНР в еміграції. Після закриття польським окупаційним режимом українських кафедр у Львівському університеті С.Дністрянський виступив як один з ініціаторів створення українського університету поза межами України та долучився до створення Українського вільного університету (УВУ) у Відні 1921 р., а згодом – до його перенесення до Праги, столиці тодішньої Чехословаччини.

С.Дністрянський тринадцять років працював як професор, а також у різні роки додатково – ще й як ректор, проректор, декан факультету права і суспільно – економічних наук УВУ. У цей період він підготував низку грунтовних наукових праць з цивільного права, міжнародного приватного права, загальної теорії держави і права, конституційного права та ін. галузей права [2].

Перебуваючи в еміграції, С.Дністрянський бере участь в культурно – науковому, громадсько – політичному житті української громади Чехо – словацької республіки (ЧСР), цікавиться розвитком подій на Україні загалом, у Галичині і у Львові зокрема. Підтримує тісні творчі стосунки з українськими науковими і просвітніми установами, а також з відомими громадсько – політичними діячами та вченими [3].

Цікаво, що з 1925 р. С.Дністрянський налагодив тісні стосунки з юридичними установами Києва і Харкова (тодішньої столиці Української РСР). У 1926 р. його було обрано керівником кафедри цивільного права Всеукраїнської академії наук (ВУАН), однак цю пропозицію вчений не прийняв. Лише на початку 1928 р. С.Дністрянський вирішив переїхати на працю до УРСР. Того ж року його було обрано дійсним членом ВУАН зі спеціальності ,,цивільне право’’ та запропоновано посаду керівника кафедри при ВУАН у Києві. Однак, за злою волею польських дипломатів С.Дністрянський не зміг отримати закордонного паспорта і виїхати на радянську Україну. Обурений провокативною поведінкою польської сторони С.Дністрянський подав заяву про вихід з громадянства Польської держави. Затим у вересні 1932 р. йому було надано громадянство ЧСР.

Наприкінці 1934 р. подружжя Дністрянських вирушає з Праги на Закарпаття та поселяється в Ужгороді. Як видається, одна з причин переїзду – намагання вирішити питання з чехословацьким урядом про перенесення Українського вільного університету до Ужгорода. Однак 5 травня 1935 р. на 65 – му році життя С.Дністрянський помер, залишивши по собі добру і вічну пам'ять як про великого українця. Некрологами та посмертними спогадами про вченого з європейським ім’ям  відгукнулися у Львові, Ужгороді, Празі, Варшаві, Берліні [5, с. 3-4], але не в радянській Україні, де ім’я ученого свідомо замовчувалося комуністичним режимом з ідеологічних міркувань аж до остаточного розпаду СРСР і проголошення державної незалежності України (1991 р.).

Багатоманітна наукова діяльність, організаційна і викладацька праця у царині створення і розбудови національної вищої школи, різнобічна громадсько-політична робота академіка С. Дністрянського вимагають подальшого уважного і детального вивчення, з використанням, передусім, архівних документів і матеріалів, з метою повного відтворення його інтелектуальної , правової спадщини [4, с.16].

Конституційно-правові погляди С. Дністрянського викладені у таких на сьогодні відомих працях, уже уведених у науковий обіг, як “Теорія конституції” (б.д.),  “Устрій Галицької Держави: Проект тимчасових основних законів” (1918), “Проект Конституції Західно-Української Народної Республіки” (1920), “Демократія та її майбутнє” (1933). Таким чином, С. Дністрянський посів визначне місце і відіграв провідну роль у процесі формування і становлення національного конституційного права, як галузі права і як важливої, основоположної юридичної науки.

Аналіз доступного наукового доробку академіка дозволяє дійти наступних висновків. С. Дністрянський чи не вперше у вітчизняній конституційно-правовій науці поставив ключове питання про зміст і сутність конституції новітньої (ХХ ст.) держави. Конституцію (попри те, що був яскравим представником соціологічної школи права) С. Дністрянський чітко визначав як основний закон держави, як надійний фундамент надбудови - розгалуженої нормативно - правової системи. Виключно на базі конституції слід приймати закони, а на основі і в розвиток останніх — видавати розпорядки (тобто підзаконні нормативно-правові акти). Таким чином, пропонувалася струнка, логічна і ефективна модель нормативно-правової системи майбутньої Української держави (йдеться про ЗУНР).

На слушну думку вченого, конституція будь-якої модерної держави неодмінно мусить мати три основи — історичну, політичну та юридичну. Без сумніву, ця теза залишається актуальною для сучасної Української держави та усіх її майбутніх конституцій.

Конституція держави повинна чітко визначити основні засади її конституційного ладу (обов'язково конкретизуючи при цьому характер та сутність цієї держави); правовий статус особи і громадянина; систему і принципи побудови вищої (центральної) державної влади; організацію державної влади на місцях і систему місцевого самоврядування.

Важливо, що С. Дністрянський державу новітнього часу розглядав виключно як державу конституційну в широкому розумінні цього поняття. До того ж, таку конституційну державу С. Дністрянський уявляв як державу обов'язково правову і демократичну; незалежну (суверенну); соціальну, що прагне ефективно вирішувати численні соціальні проблеми. За таких умов лише праця людини повинна стати єдиним реальним мірилом рівності між людьми і відповідно — стану справедливості в суспільстві.

Зауважимо, що конституційна держава, на думку вченого, водночас, є й національною державою. С. Дністрянський одним із перших у вітчизняній науці конституційного права сформулював зміст і сутність національної держави як фундаментальної політико-правової категорії. Національну державу він розглядав як державу, утворену нацією (народом) внаслідок реалізації свого невід'ємного, природного права на самовизначення в межах власної національної (етнографічної) території; як державу, в якій ця нація (народ) має всю повноту влади, має гарантовані законом найширші права розвитку своєї культури, мови тощо. При цьому, звісно, забезпечується розвиток національної самобутності певних категорій громадян - представників інших національностей (тобто національних меншин). До речі, нинішній режим в Україні, виступаючи під гаслом ніби - то “поліетнічності” суспільства, менше всього дбає про інтереси титульної нації.

Національним меншинам, за переконанням вченого, варто надати якнайширшу національно - культурну автономію та реально включити їх у механізм здійснення державної влади, до того ж на різних адміністративних рівнях.

Важливою складовою конституційно-правових поглядів С. Дністрянського є його оригінальне бачення правового статусу особи і громадянина у запропонованій ним авторській моделі новітньої держави.

Власне, конституційно-правовий інститут прав і свобод людини має бути сформований у таких спосіб (передусім виходячи з аналізу його проекту Конституції ЗУНР 1920 р.),  щоби були враховані: 1) усі позитивні надбання тодішньої політичної і правової думки (культури) європейських країн і США; 2) особливості становлення національних держав у повоєнній (після Першої світової війни) Центральній і Східній Європі. Разом з тим, в основі цього конституційного інституту мають бути такі головні незмінні принципи: рівність; невідчужуваність прав і свобод; гарантованість прав і свобод з боку держави та ін. Якісною й бездоганною має бути й загальна організація державної влади, в основу якої неодмінно покладається принцип її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, як окремі гілки.

Попри все, першочерговим кроком на шляху формування конституційної держави має бути конституювання народної волі як влади державної шляхом скликання Установчих Зборів. І в цьому С. Дністрянський проявив себе, як переконаний демократ, прибічник первинності (пріоритету) в державотворчих процесах влади установчої (напр. влади Конституційних Зборів, Установчих Зборів, Конституанти). Так, саме на Установчі Збори вчений покладає право прийняти конституцію держави і вже для її реалізації слід запровадити на практиці ефективно діючу систему поділу державної влади на окремі гілки.

Перед кожною окремою групою (підсистемою) органів держави, які в реальній, діючій конституційно - правовій системі представлятимуть ті чи інші гілки влади, учений чітко формулює основні завдання та визначає коло конкретних повноважень. У цьому зв'язку наголосимо, що суттєвим елементом авторської конституційно - правової доктрини є закладений вченим у систему поділу державної влади внутрішній механізм “противаг і стримувань” (за проектом Конституції ЗУНР 1920 р.).

Зауважимо, що конституція у С. Дністрянського аж ніяк не продукт зусиль законодавчої влади, а творіння влади установчої. З огляду на це, для внесення змін до Конституції запропоновано створити окремий спеціальний орган у  представницькій системі новітньої держави. Наявність цього специфічного представницького органу, думається, можна розглядати як закладення певної основи для розбудови майбутньої системи  правової охорони конституції. До складу зазначеної системи С. Дністрянський відносить і єдиний офіційний орган конституційної юрисдикції (Державний Судовий Трибунал — за проектом Конституції ЗУНР 1920 р.). Однозначно, пропозиція створення органу  конституційної юрисдикції за європейською (кельзенівською) моделлю у конституційно – правовій системі майбутньої Української держави – цінний внесок вченого у національну конституційну науку. Зазначена ідея успішно реалізована  у вигляді Конституційного суду в сучасній незалежній Україні.

Як авторитетний конституціаліст, вчений – юрист, С. Дністрянський був  певен, що держава ніколи не зможе і не повинна втручатися у всі без винятку публічні відносини. На місцях поруч з державними органами мають бути організовані і діяти органи територіального самоврядування. Причому власне характер взаємовідносин між місцевими органами державної влади і органами самоврядування розглядався ученим як своєрідний ,,барометр цивілізованості’’ конкретної держави. Сьогоднішня модель цих відносин в Україні є явно недосконалою і потребує змін за європейськими стандартами.

Звісно, не всі аспекти конституційно – правової доктрини С. Дністрянського, а також його погляди на певні конституційно – правові проблеми новітньої держави (першої чверті XX ст.), сприймаються  нині однозначно і позитивно, відтак можуть бути безоглядно підтримані у перебігу триваючого конституційного процесу. Йдеться, перш за все, про використання постулатів і підходів соціологічної школи права, її тогочасний ,,віденський дух’’, до певної міри навіть правовий романтизм щодо перспектив практичного вирішення конкретних проблем за допомогою виключно конституційно – правових механізмів   тощо.

Так, до прикладу, неможливо уявити в реальних умовах на території ЗУНР (охоплювала колишні українські землі Австро – Угорщини, переважно в сучасних межах Галичини, Буковини і Закарпаття), все ж невеликої держави, функціонування передбаченого проектом Конституції ЗУНР 1920 р. громіздкого і складного механізму здійснення народовладдя (за С. Дністрянським - ,,Організації народної волі’’). Адже ученим було запропоновано поєднати як структурні елементи цілого механізму парламент (Народну Палату), представницькі органи в округах і повітах (т.зв. заступництва); орган, наближений за своєю сутністю до ,,надпарламенту’’ (Загальнонародна Рада); органи, які академік назвав референдумами, а за своєю природою вони нагадували давньоруські віча (Народні збори, З’їзди),  причому вони є багатоступеневими (окружні, повітові та окремих громад), а також корпоративні представництва за фаховою, соціальною та ін. ознаками (Народні Комори, Комісії). Вочевидь, при спробі реалізації цього ідеалістичного плану ступінь участі громадян в управлінні державними і громадськими справами мала бути надзвичайно (нереально) високою.

Крім того, вчений вважав за доцільне при вирішенні конкретних конституційно – правових проблем використовувати т.зв. ,,нормативний ключ’’ (з офіційною фіксацією) – регульованого (в даному випадку – гарантованого державою) співвідношення наявності представників національних меншин на різних рівнях державної влади аж до вищих. Переконані: тут йдеться не стільки про  українські національні інтереси в якісно нових геополітичних реаліях, а про можливість запобігти негативній реакції ,,цивілізованого закордону – старої Європи’’ на неминучі зміни становища не автохтонного населення за умов запровадження загального, рівного і прямого виборчого права. Однак, така надмірна увага до становища національних меншин (а це, скажімо в Галичині, початку 20-х рр. XX ст. були здебільшого заможні верстви – переважно поляки, євреї) була, до речі, не лише у С. Дністрянського. На підтвердження цієї тези варто звернутися до положень проекту ,,Основ державного устрою Галицької Республіки’’, підготовленого урядом Є.Петрушевича в еміграції і врученого Президією Української Національної Ради 30 квітня 1921 р. офіційним представникам держав Антанти.

Слабким місцем проекту Конституції ЗУНР 1920 р. вважають також запропоновану систему організації державної  виконавчої влади на місцях і  місцевого самоврядування. Недопрацьованими є і положення цього проекту в частині статусу уряду ЗУНР – Державної Ради, статусу Прибічної (Президентської) Ради, питання співвідношення цих органів, розмежування повноважень тощо.

У загальнотеоретичному плані видається дещо спрощеним розуміння вченим сутності конституції держави, недосконалою  є і його класифікація законів тощо. Вочевидь дається взнаки й приналежність ученого все ж таки до правників – цивілістів. Однак, усі ці особливості роблять конституційно – правові погляди С. Дністрянського по – своєму свіжими, колоритними, оригінальними і ні в якому разі не применшують його наукових заслуг. Без сумніву, С. Дністрянський  є одним із найвідоміших українських  вчених – конституціалістів першої чверті  XX ст. Адже він стояв у витоків формування національного конституційного права України, зробив вагомий внесок у його подальший розвиток. Наукова конституційна – права спадщина С. Дністрянського заслуговує на ретельне вивчення і беззаперечне визнання, має бути у повному обсязі включена в науковий обіг (передусім, на рівні академічної юридичної науки та освіти). Її творче засвоєння покликане допомогти збагаченню і органічному розвиткові українського конституційного права (як й ін. галузей) в руслі демократичної європейської традиції.

Переконані: на окрему високу фахову оцінку заслуговує і його проект Конституції ЗУНР 1920 р. який був розроблений спеціально для цієї новоствореної республіки. Слід пам’ятати, що згаданий проект був підготовлений у надзвичайно складних політико – правових умовах і є фактично останнім з відомих на сьогодні, вагомим, науково опрацьованим проектом національної  конституції драматичної доби УНР – ЗУНР. Цей  проект підсумував, так би мовити, національні змагання на ,,конституційно – правовому поліʼʼ, продемонструвавши високу ступінь політико – правової  зрілості української нації, її потенційну готовність до самостійного державно - організованого життя в умовах конституційної держави з високими якісними характеристиками – як суверенної, національної, правової, демократичної, соціальної [4, с.147-152]. І такі прогресивні, пророчі ідеї висловлювалися уже у ті далекі часи!

Сучасні українці мають добре знати і творчо використовувати значні здобутки, багаті традиції українських героїв, видатних особистостей, справжньої еліти нації, зокрема в царині юридичної науки і освіти.

 

 

 

Література

  1. Академік Станіслав Дністрянський. 1870-1935 / Упор., вступ. М.Мушинки. –К., 1992. -112 с.
  2. Український вільний університет в Празі в роках 1921 – 1926. Прага, 1927. – 96 с.
  3. Ювілейний альманах Союзу українських адвокатів (1923-1933). -Львів, 1934. – 76 с.
  4. Стецюк П. Станіслав Дністрянський   як конституціоналіст. – Львів, 1999. – 232 с.
  5. Кузеля З. Проф. Станіслав  Дністрянський  як громадянин // Діло. Львів, 1935. ч.119 / 179. – С. 3 - 4.