ФЕДЕРАЛІСТСЬКІ ІДЕЇ В РОСІЇ ТА УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ У ХІХ СТ.

Увага! Відкрито в новому вікні. PDFДрукe-mail

О.В. Забзалюк,

здобувач кафедри теорії та історії держави і права

факультету з підготовки слідчих

(ЛьвДУВС)


ФЕДЕРАЛІСТСЬКІ ІДЕЇ В РОСІЇ ТА УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ У ХІХ СТ.

За правління Олександра I-го в Росії виникла ціла мережа таємних товариств, метою яких була ліквідація кріпацтва та зміна політичного ладу в Росії. Багато з таких організацій вибрали тереном своєї діяльності територію України.

Засновник „Південного товариства” декабрист Павло Пестель у своїй програмі російської Конституції являвся завзятим централістом і не визнавав в Росії національних прав жодних народів, що її населяють. Його ідеалом була централістська республіка, де всі народи зливаються в „один руський народ”.

Негатив федеративного устрою держави П. Пестель вбачає в тому, що у федерації місцеві інтереси неминуче братимуть гору над загальнодержавними. Особлива форма правління і особливі закони в складових частинах федерації призведуть до послаблення зв'язків між ними, а також до усвідомлення непотрібності верховної влади, а отже, до розпаду державної організації.

Політичний проект П. Пестеля характеризувався діалектикою могутніх соціальних змін з державними перетвореннями. Головні сенси його ідеологічної платформи відображені у трактаті „Руська правда”. Зміст праці П. Пестеля подавав нове розуміння держави, як головного чинника „руської ідеї” та загальний погляд на принципи владної організації. „Руська ідея” мала імперський характер, первинну роль у її генезисі відігравала держава. На противагу їй, українська ідея мала суспільний (національний) зміст. Тим самим для визвольного руху була подана конструкція, котра відкривала можливості теоретичного оформлення державницької ідеології європейського ґатунку. Поряд з проголошенням вірності республіканським і демократичним ідеалам у документі знайшла відображення ідеологія макіавеллізму, що виражалась у схемі: єдина територія – єдина держава – єдина мова – єдині закони [1, с. 75].

Наступний аналіз історії правової і політичної думки Росії та України дозволяє виділити нові напрями розвитку федералістських ідей. Перший напрям ґрунтувався на уявленні про майбутнє Росії як національної федерації. Умовно його можна назвати „національний федералізм”. Його прибічниками були, як правило, представники революційної інтелігенції різної політичної орієнтації, що прагнули після знищення самодержавства створити або федерацію слов’янських народів, або національно-територіальну федерацію, реалізувавши право народів (народу) на самовизначення у формі політичної автономії в межах Російської держави.

За Конституцією М. Муравйова Росія ділилась на 13 держав, серед яких одними з найбільших були Українська із столицею у Харкові (3,5 млн. осіб) та Чорноморська із столицею у Києві (3, 465 млн. осіб). Дві українські держави мали право вирішувати всі проблеми свого внутрішнього життя та управління, за винятком чеканки монет, міжнародних відносин та воєнних дій [2, с.55].

Згідно з проектом М. Муравйова, майбутня Росія мала бути федеративною державою. Імперія ділилася на окремі федеративні одиниці, які Муравйов назвав „державами”, що мають певну автономію, - зі своїми „столицями”, законодавчими і виконавчими органами влади, правом самостійно вирішувати внутрішні справи. Однак, незважаючи на застосування терміну „держава”, федерація утворювалася не шляхом укладення договору, а наділенням колишніх провінцій і адміністративних одиниць статусом суб'єктів. Суб'єкти не були суверенні і не мали права вільного виходу з федерації.

Проект не обумовлював можливість прийняття суб'єктами федерації власних конституцій, зміни їх правового положення, території. Федерація ґрунтувалася на територіальному принципі, тому національний чинник не враховувався. Федерація мала бути асиметричною як по суб'єктному складу (держави, області), так і по їх правовому положенню (різне представництво у федеральному парламенті).

Один із членів Кирило-Мефодіївського братства Г. Андрузький під впливом М. Гулака розробив „Нариси Конституції Республіки”, де „особлива увага була приділена питанням самоврядування та особливостям функціонування громади, як основи суспільного життя... Новостворена держава повинна була об’єднати сім автономних штатів із своїми президентами. Серед цих семи штатів і Україна з Чорномор’ям, Галичиною та Кримом” [2, с.56].

Первинною одиницею федерації повинна булла стати община, яка вирішувала місцеві питання шляхом голосування, карала за дрібні правопорушення. Общини об’єднувались в округи, округи в області, області в штати, причому всі вони мали чітко визначені конституцією повноваження. Суб’єкт федерації – штат – мав законодавчу владу в особі сенату, виконавчу владу в особі Президента (при ньому мав діяти цензурний комітет). На рівні федерації передбачались Законодавчі збори, Державна рада на чолі з Президентом, міністерства [3, с. 377].

Політичні концепції М.Гулака і Г.Андрузького стали першими в історії української політико-правової думки ластівками федеративного устрою.

Література

1. Рєєнт О. П. Україна в імперську добу XIX — початок XX ст. — К., 2003. – 340с.

2. Томенко М.В. Історія української Конституції: навч. посіб. /М.В Томенко – К.: Освіта, 2009. – 464с.

3. Крестовская Н.Н., Цвиркун А.Ф. История политических и правовых учений. Курс лекций. /Н.Н. Крестовская – Харьков: Одиссей, 2002. – 446с.