Головне меню

Авторизація

Хто на сайті

Нікого

Концепт національної держави Адама Мюллера: шляхи узгодження індивідуальної свободи та загальної необхідності

Увага! Відкрито в новому вікні. PDFДрукe-mail


Туренко О.С., 

к.філос.наук, ст. викл. кафедри

теорії та історії держави та права 

Донецького юридичного 

інституту МВС України


Концепт національної держави Адама Мюллера: шляхи узгодження індивідуальної свободи та загальної необхідності


Державницька теорія німецького культуролога, економіста, державного діяча та філософа Адама Мюллера (1779–1829) залишається у вітчизняній науці незнаною. Його ім’я пов’язане з відступництвом від протестантизму, а значить, для представників національного руху того часу, зрадою інтересів Німеччини (ймовірно, тому Гегель ні разу не згадав його ім’я в своїх творах). Переконання мислителя характеризувалися негативно: «феодальний соціалізм» (К. Маркс); реакційна форма ірраціоналізму, що викликала формування німецького мілітаризму. Не зважаючи на всі обвинувачення, політико-правова спадщина Мюллера є однією із підвалин європейської державницької теорії, і донині залишається підґрунтям для прихильників націоналізму та консерватизму. З метою визначення істинного значення спадщини філософа, автор і пропонує розглянути мюллеровський концепт національної держави і визначити її ключовий аспект – принципи синхронізації індивідуальної свободи й загальної необхідності.

В політико-правовій царині ключовим твором Мюллера є трьохтомні «Елементи мистецтва державного управління» («Elemente der Staatskunst» 1809 р.). Цей твір став одним з перших критичних відповідей механізованим ідеям Просвітництва та імперським принципам бонапартизму окупованої Німеччини, яка опинилась перед загрозою втрати національно-культурної самобутності та державної суверенності, модерно-індустріального поглинання цінностей традиційного укладу життя німців. Книга концентрує в собі всі здобутки романтиків стосовно держави. Ії автор пропонує свої принципи та механізми виходу німецької нації зі складної політичної ситуації. Відправні позиції та методи, від яких відштовхується Мюллер, визначає Й. Берлін. Англійський філософ помічає, що для німецького романтика «….принципи Французької революції і порядку, встановленого Наполеоном, виявилися самою фатальною перешкодою на шляху вільного людського самовираження, вдяглись в консервативні або реакційні форми ірраціоналізму і час від часу озирались назад з ностальгією за золотим минулим, такому як донаукові віки віри, і схильні були (не завжди і не у всьому послідовно) підтримувати клерикальний і аристократичний опір модернізації і механізації життя в результаті індустріалізації і новим ієрархіям влади і авторитету» [1, с. 288].

Відтак, відправною метою Мюллера було обґрунтування хибності Просвітництва – його універсальної механізації. Їй філософ протиставляє вільне право людини на самовиявлення, що реалізується в межах національної держави. Він трактує людину як бінарну істоту. З одного боку, це одинична абсолютність, з іншого – представник національної множинності, загального (das Gemeinsame). При цьому людська сутність та свобода проявляється лише в загальному – її громадянському та національному бутті, яке синхронізується громадянською солідарністю і приватним життям, запобігаючи перетворенню людини в раба. Відштовхуючись від ідеї Ф.Шеллінга про те, що життя є постійна боротьба між свободою і необхідністю, завершуючись їх примиренням, Мюллер підкреслює соціальну динаміку людської бінарності, її свобода є мірою існування держави, тієї необхідності, що визнає примирення. Втім, узгодження одиничного та загального забезпечується, на думку мислителя, не лише державою, але передусім релігійним за своєю суттю «народним духом», який руйнує абсолютну одиничність індивіда й залучає його в соборність нації. Тим «народний дух» уможливлює життєздатність нації та держави і надає індивіду органічний простір для самовиявлення.

Національна держава мусить бути сукупністю всіх людських справ, їх поєднанням в одне живе ціле, «…внутрішньою зв’язаністю цілісних психічних і духовних потреб, цілісним внутрішнім і зовнішнім життям нації в одному великому, активному і нескінченно рухливому цілому» [2, с. 156]. В мюллеровській концепції держава, подібно людському тілу, в якому немає індивідуального хаосу – заперечення однієї людини іншої. Кожний індивід знаходиться в строгому становому положенні, з чітко визначеними функціями. В цьому сенсі свобода, у Мюллера, є не абсолютною волею індивіда, а свого роду свідомою необхідністю, дією в межах функцій, які відведені системою. На його переконання без держави людина не може жити, бо вона як абсолют не в змозі бути творцем, з іншої ж сторони, людство, утворене з людей -абсолютів, є хаос, а не гармонійно влаштоване ціле. Крім того, держава є спосіб існування, спосіб історичного життя нації, оскільки людство не є щось позанациональне; людство – система, утворювана не індивідами, а націями – повторює гердеровську думку Мюллер.

Відтак, людина, свобода та простір її самовизначення – нація та держава, є органічним цілим, об’єднанним загальними справами, які мають вічний характер та сенс. Одночасно, органічна трактовка суспільства й держави, завдяки політичним доробкам Томи Аквінського, остаточно затвердилась як офіційна доктрина католицької церкви. Мюллер, який принципово прийняв католицизм, слідує томіській доктрині. Він розглядає органічну теорію як відсутність будь-яких окремих речей, людей, подій – все знаходиться в постійній взаємодії та взаємозалежності. На думку Мюллера, цього прагне закон космосу, який волює синхронізації конфліктуючих сторін. Посередником між космосом і людським світом виступає католицька церква, яка має довготривалу історичну традицію збереження миру серед різноманітних націй та окремих індивідів, між різнобічними елементами світу – минулим та теперішнім, буржуазією і шляхтою, теорією і практикою, капіталом і трудом, містом та селом тощо.

До солідарності людей, поєднаних вірою, традицією й церковною громадою, філософ додає глибинне відчутті причетності кожного до нації та держави. Нація визначається Мюллером як активне та динамічне життя, як «..крихка спільність, довга череда минулих, теперішніх і майбутніх поколінь…, що виявляється в загальній мові, звичаях і законах, в переплетенні різноманітних інститутів використання садиб…, у давніх родинах і в загалі в одній безсмертній сім’ї» [3, с. 610]. Відтак, національна держава – це сім’я сімей.

Сім’я, в теорії Мюллера, є відправним елементом національної цілісності і виступає як союз, вільний і сакральний договір, завдяки якому «…кожний окремий індивід, гарантує суцільне єднання, будучи у свою чергу захищеним загальним існуванням» [2, с. 158]. На зауваження Ф.С. Кіма, шлюб, сім’я в мюллеровській теорії є нормативним праобразом космосу, держави та суспільства. В цьому сенсі німецький мислитель міркує, що «…теорія сім’ї або перших необхідних для збереження союзу і продовження людського роду відносин, мусить стояти на початку всіх вчень про державу… Шлюб – …є вічна, у всіх зонах Землі апросторова школа взаємності» [4].

Національна сім’я складається (повторюючи середньовічне уявлення) з ієрархії станів. Вищим станом Мюллер вважав духовенство, яке, на його думку, є посередником між рештою двох станів; воно повинне своїм моральним авторитетом підтримувати єдність і гармонію суспільства, а в міжнародній політиці – бути посередником в суперечках між державами. Наступним по значенню станом є шляхта. Її моральною основою є самопожертвування на благо нації і держави. Шляхта, на міркування філософа, представляє позачасовість нації і репрезентує єдність живущих та вмерлих поколінь. По відношенню «…до окремих людей з їх тимчасовою владою, вона (шляхта) репрезентує владу і свободу незримих та відсутніх ланок громадянського суспільства». Цей стан свободи Мюллер називає загальною свободою (liberte generale), яку він відрізняє від свободи всіх (liberte de tous). Остання – це свобода рішення в ситуації даного, сучасного моменту. Загальна свобода, навпаки, це свобода незабутніх предків, що надає значення позачасовим інтересам нації. Так, свобода окремої людини, на думку мислителя, має своєю межею не лише свободу всіх інших, що живуть зараз, але і свободу предків. Згідно Мюллеру, тому, хто пішов зі світу необхідно надати можливість брати участь в роботі народного збору з тим, щоб не розтрачувалася марно їх духовна і психічна спадщина. «У всі часи, помічає мислитель, головна задача мистецтва управління державою якраз і полягала в тому, щоб зберігати покоління, що пішли, в живій сучасності, ні на мить не упускати із зору уваги безсмертя і тотальність політичного життя, забезпечувати головну задачу держави: тривалість і життя» [2, с. 168–169]. За шляхтою йде буржуазія, яка втілює тимчасові сподівання нації і характеризує особливе в межах загального – уможливлює творчий потенціал абсолютності індивіда. Щодо «простих смертних», то Мюллер залишає за ними лише економічну функцію, які своєю професійною працею створюють матеріальне благо нації.

Завершує політичний проект Мюллера ідея ідеального державного устрою, якою повинна бути монархія, що поєднується з деякими республіканськими принципами. Монарх репрезентує позачасовість, єдність живих і вмерлих і черпає свою силу з свободи громадян. Республіканські принципи реалізуються в деяких вольностях станів та їх правах контролювати суверена, який втім забезпечує мир та порядок між станами.

Відтак, Мюллер спираючись на томіську політичну доктрину, ідеї романтизму, націоналістичні та консервативні переконання, надає національній державі метафізичні риси (іноді містифікуючи їх). Як і більшість романтиків, мислитель вважав взірцем суспільного життя ідеалізоване національне минуле (особливе Середньовіччя), його традиції та історію, які утворюють спадкоємність поколінь та часів в їх цілісному єднанні. Активний «дух народу», сакральний союз всіх індивідів одного народу або сутнісне начало нації передає державі свою волю та легалізує її дії. Держава, згідно з загальним станом нації, визначає необхідні межі індивідуальної свободи. Втім, індивідуальна свобода та воля не суперечать національному життю, вони мусять співпадати з його прагненнями та метою існування, оскільки, нація та держава постійно, завдяки своїм інституціям (церкві, вищим станам, відчуттю сімейної солідарності), синхронізують різноманітні елементи суспільства і прагнення індивіда. Таким чином, находячись в постійній напруженій динаміці, національна держава втілює космічну волю і уособлює живий цілісний організм – Божу ідею. Індивідуальна свобода та воля в цій органічній цілісності повністю поглинається, точніше, може реалізуватися лише у внутрішньому світі своєї нації. В цілому ж концепт національної держави та питання шляхів розв’язання протиріч між індивідуальною свободою та загальною необхідністю, що подані в творах Адама Мюллера є творчим продовженням ідей проторомантиків Й.Г.Гердера і Ю.Мьозера [5] і служать одній меті – визначенню шляхів єднання німецької нації та методів збереження індивідуального права на вільний розвиток, які мусять відбутися в новій за суттю державі – національній моделі.


Література


1. Берлин И. Контрпросвещение / Исаия Берлин Подлинная цель познания. Избранные эссе; пер. с англ. и ком. В.В. Сапова. – М.: Канон+, 2002. – С. 261–294.

2. Хюбнер К. Нация: от забвения к возрождению; пер. с нем. А.Ю. Антоновского / Курт Хюбнер. – М.: Канон+, 2001. – 400 с.

3. Манхейм К. Консервативная мысль / Карл Манхейм. Диагноз нашего времени: пер. с нем. и англ. – М.: Юрист, 1994. – С. 572–668. 

4. Ким Ф.С. Адам Мюллер: консерватизм и «Globulaform» [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.hses-online.ru/2011/06/09_00_03/06.pdf

5. Туренко О.С., Шевченко А.Є. Відправні концепти національної держави німецького консерватизму (Й.Г. Гердер і Ю. Мьозер) // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності – 2012. – № 2. (49). – С. 23–29.



Додати коментар


Захисний код
Оновити