Головне меню

Авторизація

Хто на сайті

Нікого

Врахування міжнаціональних інтересів при формуванні системи судочинства Західно-Української Народної Республіки

Увага! Відкрито в новому вікні. PDFДрукe-mail



Х.П. Горуйко, 

аспірантка Львівського державного

університету внутрішніх справ



Врахування міжнаціональних інтересів 

при формуванні  системи судочинства  Західно-Української Народної Республіки  

Попри те, що судова система ЗУНР проіснувала близько одного року, важливість вивчення цього оригінального національного досвіду організації судової влади не викликає сумнівів. Працюючи над висвітленням даної наукової проблеми, автор, перед усім, звертається до історико-правового аналізу першоджерел  даного періоду та спеціальної наукової літератури з метою комплексної наукової реконструкції системи судочинства Західно-Української Народної Республіки і заповнення існуючих "білих плям". Крім того, актуальність такого дослідження обумовлена не в останню чергу, й недослідженістю названої складної теми як в історичній, так і в історико-правовій науці.

Невдовзі після проголошення 1 листопада 1918 р. Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) розгорнулась активна діяльність української еліти, спрямована на перебудову та формування національної судової системи. ЇЇ правовою основою став прийнятий Українською Національною Радою (західноукраїнським парламентом - Х. Г.) 21 листопада 1918 р. закон «Про тимчасову організацію судів і влади судової».

У лютому 1919 р. було видано розпорядження про створення на території ЗУНР 12-ти судових округів і 130 судових повітів [ 2, с.68]. Крім того, державний секретар судівництва О. Бурачинський видав розпорядок (тобто – внутрішній правовий документ – Х. Г.) «В справі зниження часу підготовчої судейської служби». На його виконання було ухвалено відповідне розпорядження від 29 лютого 1919 р. «Про проведення судових іспитів», в якому ішлося про іспити, що мали складати кандидати на заміщення суддівських посад. Для цього створювалися спеціальні комісії на чолі з головами (президентами) окружних комісій. Членів комісій призначав державний секретар судівництва відповідно до пропозицій голів згаданих комісій. Причому, членами комісій рекомендувалося призначати професорів правничого факультету з таких спеціальностей: цивільне, торгівельне, вексельне право; кримінальне право і процес, а також практикуючих юристів [3].

Складання судових іспитів для кандидатів було безкоштовним, членам зазначених комісій за працю нічого не виплачувалося, однак видавалися кошти на відрядження. Відтак, закон «Про скорочення підготовчої суддівської служби» від 11 лютого 1919 р.  скоротив термін стажування суддів на посадах з трьох до двох років. Закон «Про тимчасове припинення діяльності суду присяжних» припинив вибори присяжних у зв'язку з особливими умовами воєнного часу [3].

У молодій республіці планувалось провести вибори загалом 144 суддів. Зазначимо, що у період існування ЗУНР  при формуванні особового складу судів одним з пріоритетних завдань було урахування прав національних меншин, котрі проживали на тогочасній території західної Української  держави. Маємо однозначне підтвердження цієї тези. Так, у фондах Львівського Центрального історичного архіву віднайдено  документ, в якому подається національний склад населення по виборчих (судових) округах, а саме: українців – 70,14 %; поляків – 17,36; євреїв – 12,5%. Виходячи з цих даних до окружних судів обирались судді у співвідношенні  один мандат на 40 тисяч жителів, з урахуванням питомої ваги певної національності у конкретному окрузі. 

До здобутків уряду ЗУНР,  без сумніву, належить те, що він неухильно проводив політику щодо охорони законних інтересів і прав і свобод національних меншин. Для них встановлювалася визначена квота з можливістю обирати до певних окружних судів своїх представників від кожної національності та у відповідній кількості. Так, наприклад, до Золочівського окружного суду було обрано дев’ять  суддів українців, двоє – поляків, один – єврей. Всього було обрано на 472 787 мешканців округу 12 суддів, що відповідало встановленим квотам. Загалом необхідно було обрати 102 судді - українців, 25 – поляків, 17 – євреїв [5,с.120]. Див. наступну таблицю.



До речі, перед тим , ще у 1908 р. на теренах Східної Галичини з 1150 чинних суддів 367 були українцями, в тому числі 13 суддів були членами Вищого крайового суду. Зокрема О.Каранович обіймав посаду радника Найвищого адміністративного суду у Відні, а А.Долинський був суддею Найвищого трибуналу у Відні.

Зауважимо, що сільськими суддями суду присяжних могли стати лише чоловіки віком від 30 до 60 років, які вміли читати й писати, були уродженцями Галичини або інших країв колишньої Австро-Угорщині, але при цьому мешкали в даній місцині щонайменше рік і які сплачували 20 крон сталого податку чи були (далі дослівно): "адвокатами, нотарами, професорами і учителями в вищих і середніх школах, або мають титул доктора" [1]. До прикладу, суддями в Австро-Угорській імперії могли бути австрійські громадяни чоловічої статі, з вищою юридичною освітою, трирічною юридичною практикою, котрі успішно склали іспит у письмовій та усній формі. У перебігу іспиту кандидатові необхідно було продемонструвати певний рівень наукового, професійного мислення. Від нього вимагалося не лише знання конкретного закону, але й  вміння самостійно, не опираючись на праці відомих авторів, тлумачити його.   

Навіть на розпочату окупацію українських земель державами-сусідами, влада ЗУНР проявила повагу, демократизм, виваженість та толерантність у реалізації проєвропейської національної політики щодо національних меншин , що мешкали на території західної Української держави. Можливо це саме та риса у політиці, якої бракує теперішнім владоможцям і котра б дозволила ефективно розв’язувати, а головне, уникнути, багатьох конфліктних ситуацій на міжнаціональному ґрунті. Незважаючи на плинність часу та зміну поколінь, у спадок Українській державі залишилось багато міжнаціональних проблем, які сьогодні повинні розв′язуватися вже на рівні чинних європейських стандартів. 

Науковий, історико-правовий аналіз порядку формування та функціонування судової системи ЗУНР засвідчує наявність певного позитивного досвіду, врахування якого важливе в умовах реформування судової системи в сучасній Україні. На особливу увагу заслуговує плідна активна діяльність Державного Секретаріату Судівництва,  завдяки напрацюванням котрого молода держава отримала сформовану та дієздатну автономну  гілку єдиної державної влади. 


Література:

1. Гай-Нижник П.П. Формування органів державної влади та управління ЗУНР (1918-1920 рр.) // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства.- К., Українське агенство інформації та друку "Рада", 2009. - Вип.ХХІІІ.

2. Західно-Українська народна республіка. 1918-1923. Уряди. Постаті / Інститут українознавства ім.І. Крип’якевича НАН України - Львів, 2009. - 348 с.

3. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. — 4-те     вид., стер. / П.П Музиченко. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2003.     [Електронний ресурс] – Режим доступу: 

http://pidruchniki.com.ua/12770828/pravo/zluka_zunr_unr.

4. Патер І. Осип Бурачинський [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/18/050Burachynsk.pdf.

5. Терлюк І.Я. Історія держави і права України: Навч. Посібник / І.Я.Терлюк– К.: Атіка, 2011.- 943 с.

6. Тищик Б. Й., Вівчаренко О. А. Західноукраїнська Народна Республіка / Б. Й.Тищик, О. А.  Вівчаренко - Коломия: Вид-во “Світ”, 1993. – 120 с.



Додати коментар


Захисний код
Оновити