Головне меню

Авторизація

Хто на сайті

Нікого

Стан інституту права власності у західноукраїнському регіоні в часи радянського та гітлерівського окупаційних режимів (вересень 1939р. – листопад 1944р.)

Увага! Відкрито в новому вікні. PDFДрукe-mail


                                                                                         І.Б. Лесько,

                                                                                        аспірантка  Львівського державного

                                                                                        університету внутрішніх справ

Стан інституту права власності у західноукраїнському регіоні в часи радянського та гітлерівського окупаційних режимів (вересень 1939 р. – листопад 1944 р.)

  Право власності є складною правовою категорією, важливим інститутом цивільного права, який в аналізований нами період зазнав значних змін. Потреба наукового дослідження права власності у західноукраїнському регіоні  у воєнний період пов’язана з нерозробленістю цієї проблематики у вітчизняній історико – правовій науці, заповненням існуючих «білих плям». Актуальність теми не викликає сумнівів.                                            

Після реалізації таємних протоколів до Пакту Молотова-Рібентропа західноукраїнські землі відійшли до Української РСР у складі СРСР. Вже у жовтні 1939 р. радянський режим  розпочав масові заходи щодо позбавлення приватної власності осіб певної категорії, які, наприклад, здійснювали торгівлю у свої магазинах. 

У західних областях УРСР до початку німецько-радянської війни (22.06.1941р.) загалом було  націоналізовано 2243  великих і середніх промислових підприємства, а колишніх власників, котрі з різних причин не втекли у німецьку зону окупації, - репресували.

З моменту встановлення на Західній Україні радянської влади щодо місцевих жителів працівниками силових репресивних структурсистематично здійснювалися насильницькі дії з вилучення належного їм на праві власності майна, наприклад, шляхом «свавілля та порушення законності працівниками міліції, які беруть хабарі, зловживають службовим становищем, безпардонно виселяють з квартир» [1].

   Так, у радянську державну власність перейшло 836 тис. га землі, розміщених на території тогочасної Чернівецької області, у тому числі 170 тис. га лісів. У поміщиків і церкви було конфісковано 181 тис. га земель. У зв’язку із запровадженням правового обмеження землекористування 10 - ма га на кожне індивідуальне господарство, у заможних селян було вилучено 150 тис. га землі. Найбіднішим селянам спершу було передано безоплатно 2 тис. голів великої рогатої худоби і коней, 5,3  тис. овець, різноманітний сільськогосподарський реманент. У такий спосіб формувалася соціальна база підтримки радянської влади на селі. На Буковині наділи на селянський двір становили: у Чернівецькому повіті – 10 га, Хотинському – 7 га [2,с.326]. Згодом селян разом із землею об’єднували в колгоспи, підступно позбавляючи землі, перетворюючи у «колгоспних рабів», відроджуючи рабство у найжахливіших формах.

Щодо власників застосовувалися жорсткі заходи, наприклад, конфіскація майна, виселення у віддалені, непридатні для проживання місцевості Півночі, Сибіру, Казахстану, ув’язнення. Зокрема,  поміщика М.Опрю із села Маморинця було розстріляно 12 лютого 1941 року за вироком Чернівецького обласного суду через те, що він «мав 170 га землі та експлуатував найману робочу силу» [3, с. 472 - 485].

Короткотермінове (17 вересня 1939 р. - 22 червня 1941 р.) радянське урядування стало справжньою трагедією для населення Західної України, оскільки воно зазнало серйозних фізичних, матеріальних і моральних втрат. Проведення націоналізації вивело із загального обороту широке коло об’єктів права приватної власності. Запровадження дії норм Цивільного кодексу УРСР на території західноукраїнських областей призвело до припинення укладання цивільно - правових угод (купівлі - продажу, обміну) належного громадянам майна, оскільки вказані правовідносини здійснювалися відтепер виключно в адміністративному порядку. 

Відбувався масовий перерозподіл власності, який був схожий на брутальне загарбання приватної власності та її швидку кардинальну трансформацію у інші форми – державну, колгоспно - кооперативну. Як тут не згадати більшовицький клич «Грабуй награбоване!».

Щодо особливостей подальшого руйнування  інституту права власності за гітлерівського  окупаційного режиму. Відомо, що у нацистських загарбницьких планах щодо України питання продовольства та  сільськогосподарської сировини стояло на першому місці.

Від самого початку свого панування гітлерівці роздавали землю у приватне користування тим, хто надавав їм допомогу в боротьбі проти партизанів та підпільників, а також за активну і старанну службу в установах місцевої окупаційної адміністрації.

У терміновому порядку під жорстким контролем збиралась та ремонтувалась сільськогосподарська техніка, що ще залишилася з радянських часів. Із Німеччини в Україну за період від квітня до вересня 1942 р. Центральним торгівельним товариством «Ост» було завезено 8850 жаток, 208 снопов’язалок, 1990 молотарок, 126 віялок, 735 568 кіс, 767 577 держаків до них. Крім того, до кінця 1942 р. з Третього райху для організації сільськогосподарських робіт доставили 2901 трактор, 116 тис. серпів [4, с.156].

В останні місяці окупації селяни приховували і від відступаючих гітлерівців худобу, майно, продовольство. Так, на Львівщині було приховано і збережено 406 волів, 276 коней, 202 свині, 571 вівцю, 4007 ц посівного матеріалу, 1042 ц картоплі, 99 тракторів, з яких 50 було справних [6].

Загальновідомо, що гітлерівці безцеремонно грабували та вивозили техніку, інвентар, худобу, запаси харчів і, навіть домашні речі селян.

Верховне командування вермахту видало наказ «Про методи проведення руйнувань при відступі військових частин», яким поставило перед військовиками завдання: «У випадку відступу слід повністю знищити на залишеній території всі споруди та запаси, котрі в якій-небудь мірі можуть бути корисними для ворога: житлові приміщення (будинки й бліндажі), машини, млини, криниці, скирти сіна та соломи. Усі без винятку будинки спалювати, печі в будинках підривати за допомогою ручних гранат, криниці приводити в непридатність, знищуючи піднімальні пристосування, а також кидаючи в них нечистоти, падаль, гній, кізяки, бензин, скирти з соломою та сіном; різного роду запаси спалювати, сільськогосподарські машини й опори стаціонарних дротових ліній підривати, пороми та човни топити. Обов’язком кожного є зробити так, щоби залишена ворогу територія впродовж тривалого часу не могла використовуватися ним для жодних цілей у військовому та сільськогосподарському планах»  [5, с.326]. Такі настанови дуже нагадують сталінську тактику «випаленої землі», якої дотримувались за аналогічним наказом  1941 р. Верховного командування червоноармійці та працівники НКВС, відступаючи до Москви.

Інститут права власності зазнав суттєвих і серйозних змін в дусі специфічного праворозуміння «червоних», «коричневих» і знову «червоних» окупантів, які здійснювали імперську, колоніальну політику на завойованих територіях.

Отже, за радянського та гітлерівського окупаційних режимів всі майнові, соціальні, економічні та ін. права населення західноукраїнських земель були грубо порушені. Західні області УРСР знали важких руйнувань та величезних збитків внаслідок людиноненависницької діяльності «визволителів» різного забарвлення.

Література:

1.    Сергійчук В. Правда про «золотий вересень» 1939 – го / В.Сергійчук. – К., 1999. 

2. Лисенко О.Є. Соціально-економічні перетворення в західних областях УРСР. Економічна історія України : Історико-економічне дослідження: в 2 т. / [ред. рада: В. М. Литвин (голова), Г. В. Боряк, В. М. Геєць та ін.; відп. ред. В. А. Смолій; авт. кол.: Т. А. Балабушевич, В. Д. Баран, В. К. Баран та ін.]. НАН України. Інcтитут історії України. – К.: Ніка-Центр, 2011. – Т. 2. – 326 с.

3.  Мусієнко І. Політичні репресії на Північній Буковині та Хотинщині у 1940-1941 рр. // З архівів ВУЧК – ГПУ – НКВД - КГБ. – 2000. – № 2 – 4. 

4.  Немятый В.Н. В борьбе за срыв грабительских планов фашистской Германии / В.Н. Немятый — К., 1982. — 156 с.

5.  Преступные цели — преступные средства: Документы об оккупационной политике фашистской Германии на территории СССР (1941 - 1944 гг.). - М., 1963. — 326 с.

6.    Советская Украина. — 1943. — 6 февраля.


Додати коментар


Захисний код
Оновити