Головне меню

Авторизація

Хто на сайті

Нікого

Деякі питання міжнаціональних відносин у сфері охорони природи в Східній Галичині

Увага! Відкрито в новому вікні. PDFДрукe-mail


Л. Я. Коритко,

кандидат юридичних наук

доцент кафедри теорії та історії держави і права

Івано-Франківського факультету

Національного університету «Одеська юридична академія»


Деякі питання міжнаціональних відносин у сфері охорони природи

в Східній Галичині


Галичина (поділялася на Східну – українську і Західну – польську) входила до складу Австрійської (Австро-Угорської з 1867 року) імперії, на її території діяло австрійське державне законодавство. Усі закони і розпорядження повинні були бути надруковані у Віснику законів державних (Reichsgesetzblatt). Ця норма передбачалася патентом від 4 березня 1849 року. Закони крайові, тобто ухвалені крайовими сеймами відповідно у «Віснику законів крайових» – Landesregierungsblatt (патент від 1 жовтня 1849 року) [3, 8].

Згідно цих патентів законодавчі акти публікувалися десятьма мовами. Вісник крайових законів видавався у кожній провінції (краї) тією мовою, якою розмовляла більшість її населення. Патент від 17 лютого 1863 року підтвердив право видання крайових законів і розпоряджень, а Конституція 1869 року – Вісника державних законів мовами населення провінцій [4, 117].

Стосовно природоохоронних питань слід зазначимти, що ще 26 лютого 1861 року цісарським патентом був оголошений Крайовий статут Королівства Галичини і Володимирії з Великим Князівством Краківським (В. з. д., № 20). У 1909 році державним Законом від 23 квітня (В. з. кр., № 42) в Статут внесені доповнення щодо охорони природних багатств краю (окремий § 18 а): «Яко справи краєвої культури признає ся всї справи, котрих предметом єсть продукция рільнича і лісна та управлюванє призначених для неї просторів краю як ось: лісництво, польованє, риболівля, годівля худоби, охорона піль, зарядженє в цїли нищеня шкідників рільних і лісних, (…) регуляция і викупленє прав уживаня лісїв (…)» [2, 96]. 

Зауважимо, що вигідне географічне розташування Галичини, наявність покладів корисних копалин, їх використання, свого часу (у 1915 році) описувала Е. Реклю в праці «Народы и страны Западной Европы», виданій у Москві. Авторка зазначила, що незважаючи на надзвичайно родючі та npocтоpi ґрунти, зручні для ведення сільського господарства, Галичина, яка за своїми природними властивостями могла б бути однією з житниць Європи, належить до тих австрійських провінцій, які поставляють на ринок відносно малу кількість продуктів землеробства [5, 101].

На території Східної Галичини (в складі Королівства Галичини і Володимирії з Великим Князівством Краківським) діяло австрійське державне та крайове природоохоронне законодавство. Серед державних законів, які на той час регулювали природоохоронні відносини назвемо Лісовий закон 1852 року, Гірничий закон 1854 року, Водний закон 1869 року. Деякі природні об’єкти одночасно були врегульовані і крайовим, зокрема галицьким, законодавством з урахуванням специфіки розташування цих об’єктів, потреб їх використання в народному господарстві. Прийняттю крайового природоохоронного законодавства сприяли також ряд інших чинників.

Про певні проблемні питання міжнаціональних відносин, що стосуються професійного зростання, побудови кар’єри українцями, в т. ч. у сфері охорони та використання природних багатств краю, свідчать спогади сучасників. Серед них особливо виділяється Р. Юркевич – працівник лісової галузі, управлінець, останній українець на керівному посту відправлений на пенсію уже за польського періоду, в 1939 році, з 1944 року емігрував у Австрію. Власне залишив спогади про стан лісового господарства на території Станіславівщини. Він, зокрема, зазначав, що на управлінських посадах у лісовому господарстві за австрійських часів на території Східної Галичини працювало не дуже багато українців. Серед них: лісник Т. Войнаровський працював у Надвірнянському лісництві до Першої світової війни; інженер В. Каратницький працював лісничим у Ворохті до 1912 року, після – референтом у Дирекції лісів у Львові до 1918 року; інженер В. Левицький управитель лісництва у Вістовій до Першої світової війни; інженер М. Мартинець до Першої світової війни керував відділом забудови гірських потоків Галичини, що знаходився у Самборі; надлісничий В. Сіменович – лісовий референт повітового виділу в Надвірній до 1918 року; лісничий С. Яницький в 1880–1918 рр. працював лісничим Арджелюжа, лісництва у Ворохті тощо [7, 243]. Зауважимо, що для лісництв виділялися кошти на будівництво будинків, наприклад у Сихові Східної Галичини [Див.: 1]. При цьому, лісничі повинні були звітувати про стан лісових масивів, експлуатацію лісових ділянок.

Зауважимо, що в імперії ставилися досить високі вимоги до кандидатів на посаду державного службовця. Наприклад, повітовому [гірничому] інженеру необхідно було бути здоровим, закінчити студії в політехніці на інженерному відділенні, мати 5-річний стаж практичної роботи на будівництві доріг та мостів. Але, на посаду могли претендувати австрійські громадяни до 40-річного віку, які знають крайові та німецьку мови. Річний заробіток складав 4 000 корон та додаткові доплати [8, 77]. Тобто мовна політика була направлена на обов’язкове оволодіння німецькою мовою, мовою усієї імперії.

Принагідно зазначимо, що 150-річна спільна історія Австрії та Галичини не повинна залишатися лише історико-архівним надбанням. Між Україною та Австрією встановилися добрі і дружні стосунки; Австрійська Республіка сприяє утвердженню України на міжнародній арені. У 1992 році Австрія в числі перших визнала незалежну Україну, відновила дипломатичні відносини з нею та по сьогодні підтримує Україну в усіх починаннях стосовно вступу в ЄС [6, 8].


Література


1. Державний архів Львівської області, м. Львів, Ф. 3 Магистрат королевского столичного города Львова Галицкого наместничества. 1787–1918 рр., Оп. 1, Т. 2., Спр. 2663. Дело о строительстве дома лесничества в Сихове с приложением плана, 1871–1872 рр., 15 арк.

2. Закон з дня 23. цьвітня 1909, доповняючий постанови § 18 краєвого статута Королївства Галичини і Володимириї з Великим Князівством Краківським, оголошеного цїс. пат. з 26. лютого 1861 В. з. д. Ч. 20 // Вістник законів і розпоряджень краєвих для Королївств Галичини і Володимириї враз з Великим Князівством Краківським. – Річник 1909. – № 42. – Львїв : З друкарні В. Лозїньского. Під зарядом Й. Нєдопада, 1909. – С. 96. 

3. Огоновський О. Систем австрийського права приватного. Видав. П. Сте-бельський. Т 1. Науки загальні і право річеве. – Львів : Накл. О. Огоновскої, 1897. – 341 с

4. Петрів Р. Право Австрії та Східної Галичини (70-ті роки ХVІІІ ст. – 70-ті роки ХІХ ст.) / Р. Петрів // Право України. – 2000. – № 6. – С. 117–118.

5. Реклю Э. Народы и страны Западной Европы / Э. Реклю / Переводъ съ французскаго подъ редакцией и съ дополненіями Н. К. Лебедева. – Москва : Типографія Т-ва И. Д. Сытина. Пятницкая улица, свій домъ, 1915. – Томъ V. Австро-Венгрія. – 128 с.

6. Українська Галичина та Австрія: історична довідка / Австрійське консульство у Львові – Львів : [б. в.], 2002. – 8 с.

7. Юркевич Р. Лісівництво Станиславівщини / Альманах Станиславівської землі / Р. Юркевич. – Нью-Йорк–Торонто–Мюнхен : НТШ, Український архів, Т. ХХVІІІ, 1975. – С. 228–243.

8. Konkurs na posade inzyniera powiatowego // Nafta. Organ Krajowego Towarzystwa Naftowego pod redakcya Dr. S. Barroszewicza. – Rocznik XIX. – 15 marca 1911. – Zeszyt 5. – Lwow : Z Drukarni «Slowa Polskiego», pod zarzadem J. Ziembinskiego, 1911. – S. 77. 



Додати коментар


Захисний код
Оновити