ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ У ПРОЦЕСІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Увага! Відкрито в новому вікні. PDFДрукe-mail

Бойсан Марта,

здобувач

кафедри кримінального права і процесу

Навчально-наукового інституту права та психології

Національного Університету «Львівська політехніка»


ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ У ПРОЦЕСІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Чинний КПК України запроваджує новий підхід до визначення суб’єктів кримінального провадження та їх класифікації. Відповідно до положень параграфу 2 глави 3 КПК України, органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України до суб’єктів, які представляють сторону обвинувачення у кримінальному судочинстві [1, с.377].

КПК України 1960 року не містив прямої норми, яка б наділяла оперативні підрозділи процесуальними повноваженнями. У ст. 101 КПК України 1960 року визначалось коло органів дізнання. Серед них, в тому числі, називались державні органи, які, згідно зі ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», мали право проводити оперативно-розшукову діяльність (міліція, податкова міліція, органи безпеки, органи прикордонної служби та ін). У зв’язку з цим виникало питання щодо розмежування кримінально-процесуальних та оперативно-розшукових повноважень зазначених органів. Дана проблематика розроблялась представниками відомчої науки кримінального процесу і висвітлювалась в роботах О.Андрушко, В.Зеленецького, Д.Письменного, М.Погорецького, М.Стецюка, В.Фастовця, М.Шумила.

В умовах складних трансформаційних процесів наприкінці XX століття під час розбудови суверенної України та ліквідації радянської системи органів  безпеки було створено нові державні інституції, на які законодавством  покладено функції забезпечення державної безпеки, – Службу національної  безпеки України (1991–1992) та Службу безпеки України (з 1992 року) [2, с.257].

Служба безпеки України – державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

20 вересня 1991 року Верховною Радою України було прийнято Постанову "Про створення Служби національної безпеки України". Цією ж постановою було ліквідовано Комітет державної безпеки УРСР.

Служба безпеки України відповідно до законодавства має статус державного правоохоронного органу спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. СБУ також є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, охорони державної таємниці та головним органом у сфері боротьби з терроризмом [3].

Розгляд даного питання слід розпочати з того, що чинна Конституція України (1996 р.) зробила значний внесок у справу побудови правової держави, що зумовило переорієнтацію зусиль правоохоронних структур на першочергове забезпечення гарантованих конституційних прав і свобод людини й громадянина і водночас певним чином підняло «завісу» над діяльністю правоохоронців, зокрема Служби безпеки України.

І це, як на нас, цілком виправдано. Вона насамперед розширила правове поле діяльності працівників оперативних підрозділів Служби безпеки України та інших правоохоронних органів держави.

Звичайно ж, діяльність оперативних підрозділів СБУ України регульовано не тільки Конституцією України, а й законами, виданими на її основі, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Основний закон України, як зазначає російський дослідник цієї проблеми Є.С.Дубоносов, «становить вихідну правову базу для визначення спрямованості та меж подальшого розвитку і регулювання безпосереднього об’єкта оперативно-розшукових відносин».

Це слід пояснювати тим, що, по-перше, її норми є нормами прямої дії, а норми інших актів не можуть виходити за межі конституційно-правових норм; по-друге, закони та інші нормативно-правові акти ухвалюють передбачені Конституцією України органи у встановленому нею порядку.

Конституція, як відомо, кардинально змінила підхід до гарантії невіддільних прав людини та громадянина. У зв’язку із цим розширилась і сфера діяльності працівників Служби безпеки України. З одного боку, вони об’єктивно зобов’язані враховувати ці права і забезпечувати їхню охорону, а з іншого – утримуватися від заходів, які би звужували чи обмежували ці права  [4, с.50].

Сьогодні в Україні це вже значний масив законодавчих актів, якими прямо чи опосередковано регульовано роботу підрозділів Служби безпеки України. До таких слід віднести закони України «Про службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про прокуратуру», «Про прикордонні війська», «Про державну охорону органів держаної влади України та посадових осіб», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», Кримінальний кодекс України та Кримінальний процесуальний кодекс України, інші законодавчі акти та міжнародно-правові угоди й договори, учасниками яких є Україна.

Базовим законом, безумовно, слід вважати Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. із внесеними до нього змінами й доповненнями. Стаття 1 цього закону чітко визначає завдання оперативно-розшукової діяльності: пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб і груп, відповідальність за які передбачено Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав і організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави [5, с.2].

На нашу думку, за роки незалежності Української держави було нагромаджено великий масив правового регулювання Служби безпеки України: ухвалено закони «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність» і низку інших законів, які забезпечують організаційно-правові засади функціонування Служби безпеки України. Водночас уникнути всіх суперечностей і прогалин законодавцеві, на жаль, не вдалося.


Література


1. Швидкова О.В. Процесуальні повноваження оператвиних підрозділів на стадії досудового розслідування // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Юридические науки. – 2013. – Т. 26 (65). № 2-1. – Ч. 2. – С. 377-383.
3. Про Службу безпеки України: Прийнятий: Закон України від 25 берез. 1992 р. №2229-ХІІ // Відомості Верховної Ради України.  - 1992. - № 27. -  Ст.382.
4. Вітик І. Діяльність Служби безпеки України та соціальні права: науково-теоретичний аспект // Віче. – 2011. - №4. – с.47-55.5
5. Бутусов Ю. Служба безпеки когось від чогось: [діяльність Служби безпеки України на чолі з Валерієм Хорошковським] /Юрій Бутусов. // Дзеркало тижня. - 2010. – 18 24 верес. (№ 34). - С.3.

6. Римарчук О.В. Оперативні підрозділи : реалії новго кримінального процесуального законодавства України. – Юридичний Часопис національної академії внутрішніх справ. – 2013. - №2. – с.257-260.