УКРАЇНСЬКА ГОЛОВНА ВИЗВОЛЬНА РАДА ТА ЇЇ РОЛЬ В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ ДЕРЖАВОТВОРЕННІ (ДО 70-РІЧЧЯ УТВОРЕННЯ УГВР)

Увага! Відкрито в новому вікні. PDFДрукe-mail

Андрусяк Тарас Григорович,

кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри історії держави, права та політико-правових учень

Львівського національного університету імені Івана Франка

 

УКРАЇНСЬКА ГОЛОВНА ВИЗВОЛЬНА РАДА ТА ЇЇ РОЛЬ В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ ДЕРЖАВОТВОРЕННІ

(ДО 70-РІЧЧЯ УТВОРЕННЯ УГВР)

11-15 липня 1944 року відбулися Установчі збори Української Головної Визвольної Ради. Створення цієї інституції без перебільшення має ключове значення в історії національно-визвольної боротьби українського народу в 40-50-х роках ХХ ст. Програмні документи УГВР заслуговують на ретельну увагу дослідників з огляду на ряд причин. По-перше, вони дають можливість чітко з’ясувати ті базові засади майбутнього державно-правового устрою незалежної України. По-друге, ідеологія УГВР стала результатом синтезу всіх українських політичних рефлексій, як міжвоєнного, так і періоду Другої світової війни. Рада була створена в умовах коли боротьба за українську державність перестала бути боротьбою роздрібнених, окремих політичних партій та організацій, а перетворилася на загальноукраїнський національно-визвольний рух. Лідер і організатор цього руху Роман Шухевич (Тарас Чупринка, Роман Лозовський) так характеризував період, який передував створенню УГВР: «Масове поширення збройної боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу, що сталося в наслідок глибокого вкорінення серед якнайширших мас українського народу ідей українського визвольно-революційного руху; виразно всенаціональний характер цієї боротьби; опанування УПАрмією значних територій українських земель; наближування до кінця війни між окупантами України – гітлерівською Німеччиною й більшовицькою Москвою, та, у зв'язку з цим, можливість заіснування догідної ситуації для української визвольної справи; значний зріст ваги української проблеми в результаті визвольної боротьби українського народу – всі ці моменти спонукали Головне Командування УПА зініціювати акцію з метою створити загальнонаціональний всеукраїнський політичний центрі який взяв би на себе найвище політичне керівництво визвольною боротьбою за Українську Самостійну Соборну Державу та репрезентував би цю боротьбу назовні» [3, с.396-397]. По-третє, проблеми, що їх прагнули вирішити лідери та ідеологи Воюючої України – українського національно-визвольного руху 40-50-х років ХХ ст., значною мірою співзвучні з проблемами сучасності: українському народові знову доводиться протистояти ворожій тоталітарній системі, яка шляхом терору, залякування, підкупу і надпотужної державної пропагандистської машини прагне, розколовши українське суспільство, накинути йому свою владу. По-четверте, будучи спробою створення загальноукраїнської політичної репрезентації, своєрідним українським передпарламентом Українська Головна Визвольна Рада витворює ідеологію національно-визвольного руху українського народу та загальнонаціональну концепцію здобуття і розбудови Української держави. Таким чином правова база створена УГВР була новим, якісно вищим рівнем розвитку українського національного державотворення, ввібравши всі досягнення і здобутки різних напрямків попереднього її розвитку, стає правовою основою для боротьби за створення загальнонародної демократичної Української держави.

Програмні документи УГВР, а саме, Тимчасовий устрій УГВР, Платформа Української Головної Визвольної Ради та Універсал Української Головної Визвольної Ради до українського народу [2], є етапними явищами формування і розвитку концепції української національної держави. Не зважаючи на умови війни УГВР повністю відмовляється від будь-яких елементів авторитарної системи, кладучи в основу своєї діяльності принцип розподілу влади на законодавчу, якою «у час революційно-визвольної боротьби за УССД є Великий Збір УГВР» [2, с.27], виконавчу, у формі Генерального Секретаріату та судову, репрезентантом якої був Генеральний Суд. Проте розробивши устрій УГВР, її члени не вважали справу майбутнього устрою Української держави вирішеною. Навпаки в «Універсалі Української Головної Визвольної Ради до українського народу» наголошувалось та підкреслювалось як одне з головних завдань Ради: «Будемо боротись за те, щоб усьому українському народові забезпечити участь у визначенні майбутнього державного устрою УССД та її Конституції» [2, с. 40].

Сьогодні, коли Україна повною мірою відчуває трагічні наслідки змови компартійно-чиновницької номенклатури з представниками  т. зв. національно-демократичних сил у 1991 р. можна повною мірою оцінити значення цієї норми. Тоді обраний в умовах розпаду тоталітарної радянської системи депутатський склад Верховної Ради СРСР, більшість якої складали люди, які до того до України ставилися вороже, проголосив себе Верховною Радою України. Ці люди, позбавивши народ можливості впливати на державотворчі процеси, зробили все можливе для того, щоб знівелювати хвилю національного піднесення, не дати Україні відбутися як національна демократична держава і законсервувати її як уламок СРСР.

Автори програмних документів УГВР, всі її членів вважали, що визначення державного устрою та прийняття Конституції України повинні відбуватися шляхом всеукраїнського референдуму, або іншим шляхом, який би дозволив демократично, за участю всього населення, вирішити ці питання.

Якщо Тимчасовий устрій УГВР визначав принципи побудови і функціонування Української Головної Визвольної Ради як «верховного органу українського народу в його революційно-визвольній боротьбі за УССД», то Платформа Української Головної Визвольної Ради закріплювала цілі, завдання та основні ідейно-програмові принципи УГВР. Власне в цьому документі знайшло своє найбільш повне відображення розуміння членами Ради принципів і засад національного державотворення. Було відкинуто як монопартійну диктатуру, так і авторитарні та тоталітарні ідеї вождізму, проводу, тощо. Заміть них в основу покладено принципи політичної та соціальної демократії. Для того, щоб створити реальний загальноукраїнський представницький орган і виробити загальноукраїнську програму представники західноукраїнських земель з готовністю йшли на компроміси, щодо тих чи інших соціальних питань. «Соціяльно-економічна частина Плятформи дала змогу учасникам громадянам Східньо-Українських Земель висловити думку східно-українського громадянства на ці справи. Великий Збір уважно прислухувався до них думок і в суспільно-економічнім ділянці цілком прийняв пропозиції «східняків» [3, с.403].

В Платформі знайшли своє закріплення такі соціальні, економічні та культурні права людини, як право на працю, на соціальний захист, на освіту. Були закріплені також свобода совісті та інші громадянські і політичні права людини. Поруч з соціальними питаннями в цьому документі достатньо повно закріплений такий аспект державно-правового життя як взаємовідношення між особою та державою. Підкреслюючи важливість забезпечення і гарантування участі громадян у державному житті, забезпечення справедливого соціального ладу, який би виключав експлуатацію і гноблення людини людиною, інших складових правового статусу особи в демократичному суспільстві, автори Платформи в той же час, підкреслюють необхідність узгодження прав і свобод людини з інтересами суспільства і держава.

Ґрунтовний аналіз всіх аспектів ідеології національно-визвольного руху 40-50-х років ХХ ст. потребує фундаментального дослідження та переосмислення. Проте навіть короткий огляд переконливо свідчить про те, що ідеї прав і свобод людини, демократії, розподілу влади були в ній стрижневими. Сьогодні, на передодні 70-річчя від створення УГВР, український народ продовжує свою боротьбу за свободу і демократію. І безславний кінець нацистської Німеччини та розпад комуністичного Радянського Союзу з якими боровся український національно-визвольний рух є переконливими свідченнями того, що свобода і демократія, рівність і справедливість є основою подальшої перспективи розвитку людства. Імперіалізм, тоталітаризм, агресія, загарбання чужих земель, боротьба зі свободою слова, дискримінація мають тільки тимчасову перспективу, навіть якщо їм вдається фізично знищити своїх опонентів.

 

Література

 

  1. В четверту річницю Української Головної Визвольної Ради. – [б/м] : Видання Пресового Бюра ЗП УГВР, [1948]. – 30 с.
  2. Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріяли. Книга перша, 1944-1945. – Літопис Української Повстанської Армії. Т. 8. – Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1980. – 319 с.
  3. Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріяли. Книга друга, 1946-1948. – Літопис Української Повстанської Армії. Т. 9. – Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1982. – 535 с.
  4. Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріяли. Книга третя, 1949-1952. – Літопис Української Повстанської Армії. Т. 10. – Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1984. – 435 с.